85 років тому, у 1940 році, король комедії Чарлі Чаплін випустив «Великого диктатора», в якому висміяв нацизм і агресивні амбіції Гітлера. У той час на континенті вже вирувала Друга світова війна, і позиція американського режисера, країна якого обрала політику ізоляціонізму, виглядала дуже сміливо та надихаюче. Як щирий жест, метою якого є привернення уваги до жахливої трагедії.
У «Путіні» Патріка Веги таких прагнень і моральної відповідальності немає. Головне — отримати гроші на ажіотажі та неякісному продукті, а далі нехай трава не росте. Журналісти Euroradio (на своє нещастя) подивилися цей фільм. Ось їхня рецензія.
Патрік Вега: кіно про президента РФ
Під час будь-якої, навіть найгіршої, катастрофи завжди знайдуться прагматичні люди, яким ситуація вигідна. Або хоча б спробувати використати обставини на свою користь.
Таким вдумливим циніком виявився польський режисер Патрік Вега — автор дуже екстравагантної фільмографії, складеної з дешевих проєктів про життя мафії, будні поліції та провали польських політиків.
Він першим у світі спробував художню версію біографії Владимира Путіна, показавши не лише його сходження на владний олімп, а й одержимість мільйонів людей у всьому світі — смерть диктатора в кривавих муках.
Такий маркетинг спрацював блискавично — за словами самого Веги, права на стрічку вдалося викупити 60 країнам. Видно, як добре спрацював комерційний проєкт «Путін». Ось тільки одне важливе «але»: дивитися стрічку категорично неможливо.
Річ у тому, що «Путін» — це лише словесна біографія російського диктатора або, якщо брати ширше, спроба переосмислити сучасну історію Росії після розпаду СРСР.
Насправді Вега, який також написав сценарій для свого фільму, зняв типовий фільм про експлуатацію, змішавши реальні факти, теорії змови та повністю вигадані події, щоб показати свого героя породженням пекельних сил.
«Путін»: про що фільм
Дія фільму починається в недалекому майбутньому — 2026 році, де президент Росії приймає генерала в тремтячій лікарняній палаті, заплямованої власним лайном і кров’ю. Він розповідає Верховному Головнокомандувачу, як Європа і США ось-ось розваляться під натиском російських військ і гібридних диверсій.
Далі ми переносимося на початок 90-х, де Путін потрапляє на прийом до Бориса Єльцина — а той лежить п’яний на підлозі. Поки президент Росії оговтується в іншій кімнаті, на його стіл дивиться молодий ексчиновник КДБ: видно, що він жадає влади.
Робить це він не один — супроводжують Путіна жінка в хутряній шапці-вушанці й хлопець у сандаліях. У майбутньому вони нашіптують на вушко майбутньому диктатору, що потрібно зробити, щоб не тільки захопити владу в Кремлі, але й поставити на вуха весь світ.
За словами Патріка Веги, російський диктатор стояв за всіма поганими подіями в історії Росії за останні 35 років, навіть коли він не був при владі.
І для політичного твердження автори досить неохайно підходять до демонстрації складного російського режиму. Він виникає і функціонує лише з волі та бажання одного Путіна.
Його найближче оточення, схоже, не має до цього відношення. Та й сам Путін, по суті, не відповідає за свої вчинки, тому що йому все розповідає його пекельний друг дитинства, який після вбивства став… його невидимим ангелом-рятівником і порадником.
Провальний проєкт Веги?
Насправді ж виявляється, що всі імперіалістичні прагнення Кремля — це просто ходи в есхатологічному протистоянні християнського добра і зла. І в ньому Путін обрав сторону темних сил.
А для фільму на вечір «Путін» — це просто неймовірно нудний проєкт, на який явно пошкодували гроші.
Дивитися, як актор Славомір Сабала переходить від кадру до кадру з діпфейком Путіна, накладеним штучним інтелектом, просто нецікаво. За дві години персонаж кардинально не змінюється.
А сама історія подана максимально хаотично і без натяку на гумор, як набір флешбеків і флешбеків. Зрозуміти щось у цьому місиві абсолютно неможливо, особливо якщо хоча б поверхово не знати ключових подій сучасної Росії.
Додивитися фільм до кінця й отримати від нього задоволення — виклик, який більшість глядачів «Путіна» точно не зможуть прийняти.
І в цьому полягає глибоке розчарування польським проєктом, особливо якщо його оцінювати з історичної перспективи.
